Оповідання

Konsta Suomalainen


Назад

Чорний Чайник

Людина йде на снігоступах засніженими горами

Він торував собі шлях на снігоступах вгору по схилу між низенькими смереками. Сніг був більше метра завглибшки, тому смерічки виглядали ще меншими. Чоловік ніс важкий наплічник, спереду на шиї висів карабін на короткому ремені, а товстий зимовий одяг ховався під зношеним брудним білим маскувальним кобінезоном. Зброя та інший реманент були обгорнуті обірваним засмальцьованим ганчір’ям. Чоловік тримав у лівій руці одну лижну палицю, яку енергійно встромляв у сніг з кожним тяжким кроком.

Снігоступи майже не допомагали, але без них він зовсім не зміг би рухатися з таким вантажем. Увесь день з самого ранку вирувала заметіль. До заходу сонця лишалося кілька годин, а сніг перестав іти всього сорок хвилин тому, і мандрівникові не доводилися хвилюватись про те, як приховати свої сліди про всяк випадок.

Небо раптово прояснилося і чоловік побачив сяюче гірське пасмо, яке височіло перед ним.

До Криївки - саме так Шукачі називали свою заставу - лишалося вже кілька кілометрів, але чоловік розумів, що сьогодні він до неї не дістанеться. Ця щуряча нора вважалася досить безпечним місцем на самісінькому горизонті зони падіння. Попереду лишалося ще одне пасмо - те на яке мандрівник зараз дивився, і яке треба було перейти. Воно простягалося паралельно та з’єднувалося перевалом трохи північніше.

Цей шлях був безпечним, та спускатися у темряві засніженим схилом здавалося Шукачеві надто ризикованим. Він зупинився, розстібнув комбінезон та куртку і дістав навігатор. Прилад працював. Прогноз погоди обіцяв високу вірогідність снігу вночі. Ще одна ночівля у горах видавалася невідворотною.

Снігова крупа рипіла і скреготала під снігоступами, поки людина дерлася вгору до вершини гребеня. Остання пара сотень метрів була зовсім вільна від дерев та чагарнику - тільки білі дюни і божевільний вітер, який пробирав до кісток. Чоловік перестав провалюватися крізь наст, тож іти стало дещо легше.

Посеред білої порожнечі стояла купка дерев у сідловині між двома невиразними вершинами. Чоловік зупинився, уважно розглядаючи місцевість. Потім повільно рушив уперед. Величезні замети навколо острівця дерев створили затишну схованку за смерековим колом. Мандрівник відшукав прохід крізь кучугури, зайшов усередину та зупинився, важко дихаючи.

Вечірнє зимове сонце готувалося пірнути за наступне гірське пасмо, яке тепер виднілося крізь легку імлу, що висіла в повітрі, хоч дув сильний вітер. Перевал, який з’єднував два хребти, заховався за горою праворуч. Засніжений світ навколо горів відтінками червоного, білого, рожевого та помаранчевого, бо Зірка невпинно рухалася до сутінкового спектру.

Турбулентність вітрів тут, нагорі, створила величезну яму всередині кола дерев, а в центрі на землі було лише кілька сантиметрів снігу. Чоловік присів навпочіпки і звільнив себе від наплічника, який повільно похилився і впав на один бік. Мандрівник підвівся, пильно поглянув навколо снігового бар’єру крізь смерекові гілки. А тоді знову присів, запустив руку під комбінезон у внутрішню кишеню куртки, дістав невеличку пластикову флягу. Він зробив з неї лише ковток.

Гори були похилі та зовсім невисокі, однак, зрадливі та смертельні з усіма своїми лавинами, божевільними коливаннями температури та потужними вітрами. Аномалії, спричинені падінням, також бентежили Шукача, хоч у цій периферійній частини вони траплялися рідко. Мандрівник усвідомлював, що ночівля на хребті не віщувала нічого доброго. Перевалу не було видно, та чоловік знав, що він абсолютно позбавлений рослинності і там немає жодного прихистку, щоб сховатись від вітру. Він добре вивчив правило: чим нижче, тим безпечніше.

Застібки та ремені снігоступів замерзли і вкрилися шаром льоду, тож чоловік навіть не став намагатись їх знімати. Він незграбно тупцяв по схованці, роззираючись, доки одне місце внизу не зацікавило його. Він приклав карабіна до плеча, наче збирався стріляти, відкинув захисні кришки на прицілі. Спираючись на сніговий бар’єр, мандрівник поглянув на долину між гірськими пасмами.

Унизу він побачив вузеньку стрічку відносно рівної поверхні на самому початку долини, що простягалася вдалину. Там виднілися невисокі кущі та деревця, подекуди листяні. Скидалося, що в низовині також є якесь джерело. Наявність питної води зробило б ночівлю набагато легшою. Чоловік оцінив відстань. Здавалося, він міг би дістатись до тієї місцини до того, як стемніє. Спуск не виглядав надто крутим чи складним. Також там мало бути достатньо хмизу, тож він би міг розпалити багаття, якщо вважатиме це безпечним і доцільним.

Мандрівник був на цьому пасмі не вперше. І першим він, напевне, теж не був. Але усі інші зазвичай звертали праворуч до перевалу, йшли через західний хребет униз за річкою крізь ліс, потім через міст і далі до самої Криївки.

Окрім потреби перепочити у якомусь надійному місці, цікавість також впливала на рішення Шукача. Він знову одягнув наплічник та видряпався з природного прихистку. Щоб насолодитися кухлем гарячого чаю доведеться добряче попотіти.

Спускатися вниз було так само важко, як і йти вгору, однак, він рухався значно швидше. Мандрівник скидав висоту, ковзаючи на снігоступах по схилу, майже як на лижах. Він опинився на узліссі раніше, ніж очікував. Шар снігу тут був набагато тоншим. Крізь голі гілки попереду виднілася маленька галявина, поруч з якою знаходилася ідеально рівна біла поверхня - напевно, невеличка водойма всього кілька метрів завширшки. На протилежній стороні чоловік розгледів темні плями відкритої землі. Місце виглядало привабливо. Мандрівник обережно рушив вперед, тримаючи руку на карабіні. Біля замерзлого озерця чулося десь поблизу тихе дзюрчання стумка. Крім цього ніжного плескоту на галявину не долинало більше ані звуку.

Шукач довго розстібав замерзлі ремені снігоступів. Нарешті впоравшись, він повісив їх на свій наплічник.

Сонце повністю зайшло за гори, але на узліссі ще вистачало червоного світла. Чоловік пішов дещо далі у ліс, розвідати територію. Водойма наповнювалася невеличким джерелом, схованим у заростях під тонким шаром льоду, який він легко пробив своєю палицею. Струмок далі прямував до лісу, мабуть, униз аж до самої долини, де протікала велика річка. Навколо стирчало багато сухих кущів та хмизу, та не знайшлося великих колод, які знадобилися би для багаття. Мандрівник не помітив ніяких великих слідів - тільки декілька пташок все ще зимували тут. Ще нижче за течією струмка починалися густі хащі - абсолютно непролазні і темні. Він повернув назад, вирушив до галявини, яка видавалася гарним місцем для ночівлі. Але перед самою галявиною він раптом побачив у стороні цікаву місцину, яку спочатку пропустив. За тонкою стіною засніжених заростів відкривалася кругла пустка з кількома аморфними силуетами, що стирчали із снігу тут і там. Він підійшов ближче до одного з них і доторкнувся палицею. Сніг трохи осипався та відкрив брудну напівзгорілу ганчірку. Мандрівник почав розкопувати сніг навкруги, видобув пару закіптюжених зім’ятих заіржавілих бляшанок, ще одну обпалену ганчірку, друзки пластику та трохи іншого сміття. Знайшлося місце для багаття. Ані попелу, ані вугілля, звичайно, не залишилося, проте земля під снігом була чорною. Декілька каменів лежали колом, утворюючи вогнище. Усі ці знахідки були дуже старі, але чоловік занервував.

Шукач вирішив повернутися до галявини і розташуватись там, ближче до джерела. Він знайшов гарне місце і зняв наплічник. Потім зняв карабін і полегшено зітхнув. Але розслаблятися було ще зарано. Він взяв один зі снігоступів і розчистив ним місце від снігу до самої землі. Відкинув жменю камінців та дрібних гілок. Потім відкрив наплічник і витягнув з нього великий зеленуватий тент, який одночасно слугував дощовиком з отвором для голови та капюшоном. Коли прихисток під тентом був обладнаний, чоловік відстібнув велику бічну кишеню від наплічника, витягнув товсту спальну підстилку з синтетичної піни. Стиснута ременями та іншими речами, зараз вона, потріскуючи, стала повільно відновлювати свою форму.

Мандрівник хотів запалити багаття. Однак він присів під тентом та прислухався. Ніщо не порушувало тиші, окрім хлюпотіння потічка під льодом. Чоловік ніяк не міг дійти обгрунтованого висновку, чи безпечно розпалювати зараз ватру? Звісно, вогонь спостерігатиметься з оточуючих гір, проте він уже майже на контрольованій території та й ватра не горітиме усю ніч. Залишки старого бівуаку породжували сумнів. Шукач стурбовано знизав плечима, зітхнув і дістав свій нехитрий посуд та припаси. Чоловік мав компактну пічку, що працювала на низькооктановому бензині. У резервуарі ще лишалося трохи пального, але цього вистачало тільки для вечері. Він міркував, що було б чудово мати гарячий чай вранці, але як ні, то він виживе і на воді та сушеному м’ясі, доки досягне застави.

Темрява тихенько заповзала до лісу. Підігріти їжу не зайняло багато часу, а з’їсти її - і того менше. Чоловік поставив кухоль з нержавійки просто на шиплячу пічку і спостерігав, як закипає вода. Він заварив чаю і жадібно випив його, нетерпляче дмухаючи на гарячу рідину. Перед тим, як загасити пічку, він увімкнув тьмяний налобний ліхтарик, бо на узлісся вже спустилася цілковита темрява.

Чоловік збирався спати у своєму великому прямокутному спальному мішку, в якому він міг розміститися в одязі, навіть із карабіном. Він укинув зайві речі до наплічника, перевірив зброю, налаштував будильник у своєму годиннику та заповз всередину, залишаючи мішок наполовину розстібнутим. Спати всю ніч мандрівник не хотів, але йому конче потрібен був відпочинок. Це добре зважений ризик, на який йшов кожен самотній Шукач. Він вимкнув ліхтар та стягнув його собі на шию.

Нехай прийде ранок.

Дзень-дзень-дзелень… Віддалений і приглушений, металевий брязкіт долинув знову. Чоловік лежав із широко розплющеними очима, марно вдивляючись в абсолютну темряву. Його руки стискали зброю. Він не знав, чи довго спав і не був впевнений, як саме прокинувся. Єдине, в чому він був упевнений - в цьому тихому брязкоті, що повторювався час від часу.

Потім запала довга тиша. Чоловік не міг почути жодного чіткого звуку - порожнеча тепер дзвеніла йому у вухах. Він мимоволі зіщулився. Нетривале шелестіння спального мішка трохи розбавило білий шум, але не надовго. Шукач вже майже заснув, коли уривчасте дзеленчання повторилося знову, долинаючи з того самого напрямку. Несподівано тиша вибухнула гучним дзвоном, наче вдарили у гонг, за яким через кілька секунд пролунав глухий звук удару. Чоловік нервово і автоматично сів, вивільнивши верхню частину тіла зі спального мішка і націлив карабін у бік чорного лісу. Нічого не відбулося. За хвилину знову накотився білий шум порожнечі, неначе припливна хвиля. Мандрівник просидів так приблизно півгодини. Потім він заставив себе знову закутатися у розстібнутий кокон. Людина була виснажена і фізично, і психологічно, тож нарешті здалася на милість наступної припливної хвилі - цього разу це був глибокий сон.

Мандрівник прокинувся від вібруючого годинника на зап’ясті. Починався світанок, а до узлісся ще не потрапляло достатньо світла. Однак він бачив вузеньку стрічку трохи світлішого неба крізь гілки над його тентом. Усе було вкрито тонким шаром свіжого снігу.

Шукач чекав, доки небо стане ще світлішим, щоб розгледіти деталі галявини. Сонце сходило повільно, але невпинно.

Окрім снігу, нічого особливо не змінилося. Вже не сніжило. Долиною дмухав слабенький вітерець, час від часу збиваючи хмаринки білого пороху з гілок дерев. Чоловік почекав ще півгодини, потім залишив свій прихисток і поплівся вниз вздовж струмка в той бік, звідки за його відчуттями, долинав дивний шум вночі. Як він і підозрював, напрямок вказував на залишки табору неподалік від його ночівлі.

На перший погляд, тут теж нічого не змінилося. Коли мандрівник дістався пустки, спершу він побачив лише сліди свого власного перебування тут минулого вечора, дещо притрушені свіжим снігом. Але, приглядаючись пильніше, він звернув увагу на темну річ, що бовваніла на снігу. Вона скидалася на порожню мисливську гільзу. Чоловік підійшов ближче та присів. Річ виявилася величезним іржавим болтом, вкритим якоюсь олією чи багнюкою. Він був абсолютно впевнений, що цього болта не було тут учора. Іржава залізяка стирчала з шару старого щільного снігу. Шукач підвівся і оглянув місце ще раз - жодних інших слідів, речей - анічогісінько. Він відчував, що щось пропустив. Чоловік повернув голову убік і якийсь момент стояв нерухомо. Вдалині у кущах на землі лежало щось більше за болт. Він відразу кинувся до краю пустки, однак несподівано закляк на місці, розгублений і зачудований. За хвильку мандрівник нахилився і підібрав щось зі снігу, а тоді повернувся до сонячного світла, яке пробивалося крізь хмарне зимове небо. На його долоні лежав шматок каменя масного чорного кольору. Він був схожий на сяючий обсидіан. Шукач, як божевільний, посміхнувся.

Інша річ виявилася старим величезним чайником з нержавійки, трохи брудним і зім’ятим. Він стояв на пласкому камені під стовбуром дерева. З ручки звисав тонкий ланцюжок, на іншому кінці якого знаходилася кришка, також зім’ята і брудна. Вона лежала на камені поруч. Ніс чайника на кінці був зовсім розчавлений і плаский. Чоловік підійшов ближче та зазирнув всередину. Чайник на три чверті заповнювала якась темна рідина, яка, на диво, не виглядала замерзлою. Мандрівник нахилився - чайник видав вже знайомий металевий брязкіт: дзень-дзень-дзелень. Шукач миттєво відсахнувся, але встиг помітити, що чорна поверхня рідини відреагувала сповільненими, як у кіно, брижами. Вона справляла враження в’язкої пружної субстанції. Брязкіт повторився ще раз за мить, і чайник виплюнув щось назовні зі своїх нутрощів. Предмет злетів високо у повітря і впав у сніг неподалік. Чоловік розвернувся і знайшов його майже під ногами - це була іржава гайка. Сніг трохи розтанув на місці падіння, а сама гайка ледь помітно парувала.

Мандрівник відступив до свого табору, з’їв залишки їжі, зібрав свої речі, повернувся до дивної знахідки. Тут він знову розклав свою підстилку, витягнув пічку, в якій ще залишилося трохи палива, заварив добрячу порцію гарячого напою, здалеку спостерігаючи за чайником. Однак виверження не повторилося. Він знову наблизився до посудини. Чорна субстанція всередині застигла нерухомо. Шукач повернувся на галявину і заглибився в хащі, щоб ножем вирізати довгу міцну палицю.

Мандрівник обережно спробував штрикнути чайник палицею, але той не ворухнувся. Тоді він спробував підняти посудину, просунувши ціпок під ручкою, але не зміг. Вочевидь, чайник був занадто важкий. Нарешті, Шукач вирішив застромити один кінець палиці прямісінько в чорну рідину. Жердина увійшла вглиб абсолютно без зусиль, в оточенні дрібних розмірених хвиль. Потім палиця просунулася ще глибше. Чоловік відчув легеньке зусилля, що засмоктувало ломаку всередину, яке невпинно зростало по мірі заглиблення. В якийсь момент він не розрахував силу і впустив палицю. Вона миттєво увійшла всередину повністю і зникла за блискучим чорним дзеркалом рідини, наче це був не чайник, а глибокий колодязь. Це було найбожевільніше видовище, яке Шукач бачив у своєму житті. На якусь секунду він втратив відчуття реальності, схопився за ручку чайника у відчайдушній спробі відірвати предмет від землі. Йому це не вдалося, однак мандрівник встиг відчути, що це можливо. Клята посудина трохи піддалася зусиллю і ворухнулася. Чайник був надзвичайно важкий, але підйомний.

Мандрівник повернувся на своє місце біля пічки. На нього накотилася навала складних рішень, які треба було приймати. Предмет здавався йому цінним і незвичайним артефактом, однак він фізично не міг забрати його з собою. “Ресурсів на те, щоб залишитися та спостерігати за чайником, не лишилося,” - міркував Шукач. Дивовижно, але він ніколи раніше не чув про щось подібне, адже це місце так близько від застави. Водночас, саме тому нікому не спадало на думку спускатися в цю вузьку ущелину і шукати тут щось. “Але стривайте, - подумки промовив чоловік сам до себе,- а як же залишки старого табору? Чи був тут чайник раніше, чи знайшов його невідомий відвідувач - це залишається повною таємницею. Припустимо, що я маю найкращі шанси з усіх можливих…” Здається, остання фраза пролунала вголос. Шукач струснув головою і несподівано усі думки зійшлися: він нарешті вигадав план. Наступне, що сталося - чергове виверження чайника. Цього разу не було ніякого попереджувального брязкоту. З гучним дзвоном у повітря злетіли два об’єкти: палиця мандрівника та ще якась невелика безформенна грудка. Ломака здійнялася вертикально вгору, як спис, та впала на землю, зачепивши декілька гілок. Другий предмет він шукав нестерпно довго, але кінець кінцем йому це вдалося. Знову ним виявився гарний блискучий чорний камінець з гострими гранями, який зазвичай був найбільш бажаним предметом, який тільки можна було знайти у цих безжальних краях.

Шукач зробив спробу записати відео навігатором, повторивши експеримент з літаючою палицею. Ломака слухняно повністю занурилася в чайник, однак так і не повернулася, хоча чоловік чекав досить довго. Він переглянув запис. Зникнення палиці у чайнику виглядало дешевим фокусом. З іншого боку, чорна рідина всередині посудини справляла неабияке враження. Мандрівник більше не міг чекати, тож накрив чайник купою хмизу, швидко зібрався і рушив униз долиною.

Продиратися крізь хащі ставало дедалі важче. Нарешті, долина струмка перетворилася на вузьку стиснуту крутими схилами ущелину, вщерть завалену снігом, мертвими деревами та зарослу чагарником. Мандрівник зупинився. Часу повертатися до перевалу не було, тож він розвернувся і пройшов у зворотньому напрямку рівно стільки, щоб побачити вихід з ущелини на крутий, але все ж відносно прохідний схил західного хребта. Незабаром чоловік видряпався із лісу та попрямував схилом угору, спираючись на свою єдину лижну палицю з карабіном на шиї та снігоступами на ногах. Шипи на платформі останніх дуже допомагали дертися вкритими товстою крижаною кіркою сніговими заметами. Мандрівник продовжував підйом.

Коли до заходу сонця лишалося менше години, небо раптово прояснилося і чоловік задивився на сяюче гірське пасмо, яке височіло перед ним.

Західний хребет був зовсім трішечки вищим, ніж той, який мандрівник перетнув учора. Останнім ривком через замерзлі снігові кучугури чоловік нарешті досяг гребеня і стояв там, вдивляючись у далечінь. За хвилину Шукач спроквола опустився на коліна.

На іншій стороні хребта, простягаючись від його підніжжя до самого горизонту, розкинулося нескінченне море темної в’язкої рідини. Велетенські рівні і гладенькі хвилі граційно рухалися його поверхнею, виблискуючи на зимовому вечірньому сонці та розбивались беззвучно об скелі.

Свідомість Шукача поглинула сяюча чорнота.

у Празі 27.11.2018

Назад