Навала
Йонне прокинувся у передчутті світанку. Крізь маленьке глухе кругле віконечко у мазаний глиною курінь пробивалося майже невидиме передранкове світло. Він зліз із полу, намацав на підлозі оберемок сухих кукурудзяних качанів із бадиллям та закинув його у піч. Спалахнув сірник і вогонь розпочав швидко поглинати нехитре паливо. Йонне примудрився встигнути запалити свічку на столі посеред хати тим сами сірником, а тоді докинув до печі ще сухих качанів. Мерехтливе сяйво вогню освітило дерев’яну підлогу помешкання, де-не-де вкриту кукурудзяним листом, лушпинням та іншим дрібним сміттям. У куточку навпроти пічки виднівся люк з металевим кільцем. Йонне відкинув покришку, обережно взяв свічку і зник під землею. За деякий час він повернувся, спочатку визирнувши з люка по пояс та поставивши свічку на підлогу. За тим виліз повністю, тримаючи у руках кошика з харчами. Залишивши припаси та свічку на столі, він підійшов до важких дерев’яних дверей і озирнувся на віконце. Потім неквапливо узяв сокиру, що висіла поруч на кілках у стіні та рішуче відкрив засувку. З лише на хвильку відчинених дверей дмухнула неприємним холодом осінь.
Йонне повернувся із невеличким цеберком з тонкої бляхи, повним води.
Бадилля зникало в полум’ї миттєво і майже без сліду. Від качанів залишався такий-сякий жар. Чоловік порався біля своєї маленької пічки та час від часу незадоволено бурмотів собі під ніс. Якщо щось і могло компенсувати погану якість палива - це його кількість. Тому Йонне піднявся і зник із кімнати ще раз.
Тьмяні ранкові промені вказували крізь віконце на ще одні двері навпроти. Теж дерев’яні, проте не такі міцні, вони ховали за собою прохід, що сполучав повітку, комору та курник. Двері жалібно зойкнули і чоловік увалився в кімнату з черговою купою кукурудзяних відходів.
Врешті-решт, у печі назбиралося достатньо жару, щоб обгорнути ним невеличкий горщик та глиняне горнятко. Йонне обережно дістав з корзинки чорну бляшанку, відкрив та жадібно вдихнув аромат, що вирвався з неї. А тоді укинув в горнятко кілька дрібок дорогоцінного порошку темно-коричневого кольору і ретельно закрив бляшанку знову.
Покінчивши зі сніданком, Йонне вийшов на двір. Його оселя розташувалася на схилі ледь помітного пагорбу серед абсолютно рівного, на перший погляд, степу, що здавався безмежним. Складалося враження, що навіть вранішнє Сонце не в змозі осяяти весь цей велетенський порожній простір і він виглядав тьмяно і понуро. Навкруги не було жодного деревця. Неподалік від хатини у западині бовванів колодязь, до якого вела пряма стежка, по обидва боки від неї розкинулося кукурудзяне поле. Врожай уже було зібрано, тільки сухі стеблини із пожовклим пошарпаним листям ще стирчали на одній його частині. Подекуди із сірої сухої землі визирали величезні низькі майже скам’янілі пні. Ближче до оселі на полі лежали кілька коп’яків бадилля. Поміж ними вітер грайливо ганяв стиглі кущі катрану.
Йонне саме зупинився біля ділянки з неприбраним стеблинням, як раптом відчув різкий біль у лівій нозі трохи вище кісточки, ніби щось вкусило. Він нахилився, щоб подивитися і закляк, пополотнівши. До його босої ноги присмоктались два створіння, схожі на сарану чи коників. Їхні напівпрозорі зеленувато-сірі тільця на очах наповнювалися червоною рідиною. Йонне отямився і з огидою відірвав обох комах одночасно: одну - лівою рукою, другу - правицею. А тоді кинув на землю і розчавив обухом сокири. Залишивши дві коричневі плями у пилу, чоловік щодуху кинувся до хатини, по дорозі заганяючи копняками наполохану птицю назад до курника. Позакривавши двері, він нарешті опинився в своєму курені. У печі ще щось трохи жевріло, але Йонне рвучко закрив верхню заслінку у комині. За тим скригнув люк погрібу. Чоловік на хвильку зупинився і підійшов до круглого віконця. На всю ширину обрію далеко в степу курилася коричнева хмара.
Грюкнула покришка люку і в порожньому курені запала дзвінка тиша. Світла пляма на стіні ставала все тьмяніше і тьмяніше, нарешті зникла зовсім, неначе знову прийшла ніч. Здалеку почулося приглушене гудіння, яке стрімко набирало гучності, аж доки не перетворилося на всеосяжну монотонну пульсуючу вібрацію. За декілька хвилин у віконце застукотіла жива злива.
24.10.2020